Батькам

Дитячий та підлітковий суїцид: як запобігти та допомогти

 Згідно із даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), щороку у світі скоюють близько 800 тисяч самогубств. 

У нашій країні гостро стоїть питання саме підліткового суїциду — за даними правоохоронців, щороку накладають на себе руки до півтори сотні підлітків. 

Як можна запобігти трагедії?

Суїцидальна поведінка властива не тільки підліткам. Але саме в період з 12 до 21 року ми найбільш вразливі. За статистикою, кожен дев’ятнадцятий підліток віком від 15 до 19 років думає про самогубство.

Суїцидолог і психотерапевтка Олена Вроно пояснює: «Причина в тому, що підлітки переживають дуже складний період життя, це — час кардинальних змін. І тут має значення не лише фізіологічна перебудова, яка відбувається в пубертатному періоді, а й потужні психологічні зміни, різні проблеми, пов’язані з соціалізацією».

Загалом підлітки вкрай рідко перебувають у рівному емоційному стані. Для них характерні пригніченість, тривога, страх, а емоційна піднесеність часто перетворюється на напруженість, дратівливість та навіть злість. 

А контролювати себе підлітки ще не вміють. До того ж для них властиві прояви алекситимії — стан, коли людина не може визначити та описати власні емоції.

Також підлітки переживають багато комунікативних труднощів:

·   їм складно знаходити співрозмовників;

·   вони бояться не відповідати групі;

·   їм страшно здатися смішними.

Ситуація ускладняється відсутністю розуміння безумовної цінності людського життя — воно ще не сформувалося. Наприклад, підлітки схильні думати, що їхнє життя — цілком адекватна ціна, щоб довести свою правоту, покарати кривдника чи домогтися свого.

Саме такі особливості віку зумовлюють приналежність підлітків до групи ризику щодо суїцидальної поведінки.

Які причини підліткових самогубств?

Психологи виділяють 10 основних мотивів суїцидальної поведінки серед підлітків:

1.  Переживання самотності та відчуженості, відчуття нерозуміння з боку оточуючих.

2.  Реальна або уявна втрата батьківської любові, нерозділене кохання, ревнощі.

3.  Переживання, пов’язані зі смертю одного з батьків або розлученням батьків.

4.  Почуття провини, сорому, образи, незадоволеність собою.

5.  Страх перед ганьбою, приниженням, глузуванням.

6.  Страх перед покаранням.

7.  Любовні невдачі, сексуальні ексцеси, вагітність.

8.  Помста, погрози, шантаж.

9.  Бажання привернути до себе увагу, викликати жаль, співчуття.

10. Співчуття або наслідування приятелів, героїв книг, кінофільмів.

При цьому усі підліткові суїциди поділяють на три види.

Демонстративний (маніпулятивний) — підліток прагне звернути увагу на себе і свої проблеми, продемонструвати свій біль. 

Здебільшого до демонстративного суїциду схильні дівчата. Водночас серед дівчат, котрі намагаються скоїти самогубство, доводять справу до кінця лише 5%. 

Прояви демонстративного суїциду бувають різними — від дрібних порізів кистей до отруєння неотруйними ліками та зображення повішення. Зазвичай підлітки вчиняють такі дії не для того, щоб заподіяти собі реальної шкоди або позбавити себе життя, а з метою налякати оточення, змусити його задуматися, усвідомити своє несправедливе ставлення.

Афективний суїцид — скоєний у стані афекту, коли дитина не може контролювати емоційний стан, у якому знаходиться в конкретний момент. 

Підліток діє імпульсивно, без чіткого плану. Сильні негативні емоції — образа, гнів — заважають адекватно сприймати ситуацію.Найчастіше діти в стані афекту здійснюють спроби повішення, отруєння токсичними та сильнодійними препаратами.

Справжній суїцид — найбільш небезпечний вид, саме він найчастіше спричиняє смерть, і зазвичай його пов’язують з депресивними станами. 

Тоді людина готується до вчинення самогубства, продумує план дій. 

Але всі види суїцидів є небезпечними. Навіть якщо дитина вдається до маніпуляції, це не означає, що вона не наважиться здійснити справжнє самогубство. Навпаки, у стані емоційного збудження підліток не може себе контролювати, й дійсно може наважитися піти з життя.

Суїцидальна поведінка: тривожні сигнали

Психотерапевтка Валентина Кузіна зазначає, що підлітки ніколи не скоюють самогубство «просто так». 

Зазвичай подібне рішення зріє в голові дитини не один день, і навіть не тиждень. І впродовж цього часу дитина відчайдушно «волає» до дорослих, різними способами намагається показати батькам, що їй погано.

Ось чому так важливо реагувати на зміни настрою, поведінки та висловлювання підлітка. Водночас не забувайте, що зміни в характері, манері спілкування, а також у ставленні до раніше визнаних цінностей в підлітковому віці трапляються часто, і це нормально. 

А наступні 7 ознак можуть свідчити про те, що підліток дійсно перебуває на межі скоєння самогубства:

1.     Зміни емоційного стану. Підліток може «вибухати» через дрібниці, або, навпаки, втрачає інтерес до колишніх радощів життя. Можуть траплятися безпричинні на перший погляд сльози та агресія.Тривожним сигналом є різка зміна стереотипу поведінки загалом. Наприклад, підліток став замкнутим та безрадісним, хоча на нього це не схоже, або навпаки — раніше мовчазна спокійна дитина збуджується з пів оберта.

2.     Порушення сну. Підлітку складно засинати, його мучить поверхневий сон, сонливість та слабкість протягом дня, його увага розсіюється, і це позначається на навчанні.

3.     Розмови про самогубство, акцентування уваги на епізодах суїциду у фільмах, медіа, спілкуванні тощо. Підліток може писати депресивні вірші або малювати «важкі» картини.

4.     Відвідування форумів та груп у соціальних мережах, де обговорюють самогубства. Підлітки, які переживають депресію, самі шукають такі групи, і, на жаль, знаходять, попри активну боротьбу правоохоронців.

5.     Втрата інтересу до свого зовнішнього вигляду, негативні висловлювання на власну адресу. Людина, яка думає про самогубство, може «забивати» на себе, забувати вчасно їсти, або їсти без апетиту раніше улюблені страви, нехтувати правилами гігієни, яких раніше завжди дотримувалася.

6.     Зміна кола спілкування. Підліток відсторонюється від друзів, надає перевагу віртуальному спілкуванню, або може взагалі припинити будь-яке спілкування.

7.     Дарування улюблених і найбільш цінних особистих речей: одяг, іграшки, прикраси тощо. Це — вкрай тривожний сигнал, який ховає невисловлене прохання про допомогу, крик про те, що в душі не може загоїтися болюча рана.

«Підлітки, котрі приймають безповоротні рішення, відрізняються від інших. Складається враження, що вони прощаються. Вони стають тихими та «зручними». Це має насторожити. Коли підлітки нічого не хочуть, роздають улюблені речі, стають дуже спокійними — саме в ці моменти зазвичай відбуваються самогубства», — розповідає психотерапевтка Валентина Кузіна.

Ще один маркер суїцидальної поведінки підлітка — це самоушкодження. Йдеться про надрізи, подряпини, рани, опіки від недопалків на шкірі підлітка.

Також психологи радять звертати увагу на життя дітей у соцмережах. Часто статуси або фрази, які пишуть підлітки на своїх сторінках, можуть свідчити про їхні наміри вбити себе.

Що можна зробити, щоб попередити:

·         Слід відмовитися від авторитарності й наказового тону під час спілкування з дитиною.

·         Варто будувати стосунки на основі договору, прохань, пояснень.

·         Серйозно ставтеся до всіх погроз зі сторони дитини, не ігноруйте їх.

·         Давайте відчути дитині, постійно нагадуйте, що її люблять і її проблеми вам не байдужі.

·         Не вагайтеся звертатися по допомогу до авторитетних для дитини / підлітка людей.

·         У разі необхідності не соромтеся та не вагайтеся звертатися разом з підлітком по допомогу до психоневрологічного диспансеру, дитячого чи підліткового психіатра. У боротьбі за життя не існує сорому.

 Діти повинні відчувати турботу і потрібність, як рідним, так і суспільству в цілому. Адже жодна людина не хоче померти, вона хоче лише втекти від деяких обставин, які вважає нестерпними. Варто пам’ятати – найкраще, що ми можемо дати нашій дитині – це любов та опору в цьому житті.

Як батьки можуть убезпечити дитину від самогубства?

Якщо ви спостерігайте в поведінці своєї дитини невластиві їй дії, відчуваєте, що щось відбувається, але не знаєте напевно, що саме, — спробуйте довірливо поговорити з сином чи донькою, м’яко розпитати про переживання та почуття. 

Ваше завдання — пояснити дитині, що кожна людина хоча б раз і житті переживала складні депресивні часи; поділитися своїм рецептом виходу з подібної ситуації. 

Пам’ятайте: дитині необхідно знати, що її особистість та переживання важливі та цікаві для батьків, а оцінки, соціальні успіхи, зовнішній вигляд та смаки — це другорядні речі. 

Матеріали використані із сайтів:

https://supportme.org.ua/depression-anxiety-and-mental-health/teenage-suicide

https://hfks.org.ua/metodichna-robota-vyhov/dityachij-ta-pdltkovij-sucid-yak-zapobgti-ta-dopomogti/ 

 

Поради для батьків першокласників

1.Уранці підіймайте дитину спокійно, з усмішкою та лагідним словом. Не згадуйте вчорашні прорахунки, не вживайте образливих слів.

2.Не підганяйте дитину, розрахувати час – це ваш обов’язок, якщо ж ви із цим не впорались – провини дитини у цьому немає.

3.Не посилайте дитину до школи без сніданку: у школі вона багато працює, витрачає сили.

4.Відправляючи дитину до школи, побажайте їй успіхів.

5.Забудьте фразу «Що ти сьогодні отримав?». Зустрічайте дитину спокійно, не сипте на неї тисячу питань, дайте їй розслабитись.

6.Якщо дитина замкнулася, щось її турбує, не наполягайте на поясненні її стану, хай заспокоїться, тоді вона сама все розкаже.

7.Зауваження вчителя вислуховуйте не у присутності дитини. Вислухавши не влаштовуйте сварку. Говоріть із дитиною спокійно.

8.Після школи дитина повинна 2-3 години відпочити. Найоптимальніший час для відвідування гуртків з 15 до 17 години.

9.Не можна виконувати завдання без перерви. Через кожні 15-20 хв. треба відпочивати 10-15 хв.

10.Під час виконання завдань не стійте над дитиною, дайте їй попрацювати самостійно. А коли буде потрібна ваша допомога, то без крику, вживаючи слова не хвилюйся, «ти все вмієш», «давай поміркуємо разом», «згадай, як пояснював учитель», допоможіть дитині.

11.При спілкуванні з дитиною не вживайте умовностей: «Якщо ти будеш добре вчитися, то…»

12.Протягом дня знайдіть півгодини для спілкування з дитиною. У цей час найважливішими повинні бути справи дитини, її біль, її радощі.

13.У сім’ї має бути єдина тактика спілкування дорослих із дитиною. Коли щось не виходить, порадьтесь із психологом, учителем. Не зайвим буде почитати літературу для батьків, там ви знайдете багато корисного.

14.Завжди будьте уважними до стану здоров’я дитини.

15.Знайте, що діти люблять казки, особливо перед сном, або пісню, лагідні слова. Не лінуйтеся зробити це для них [2].

Поради батькам щодо розвитку комунікативних навичок

З самого дитинства привчайте дитину до загальноприйнятих правил спілкування:

1.  Використовувати слова ввічливості, коли це необхідно. Слова ввічливості: дякую, будь ласка, вибач. Вживати їх потрібно не тільки при спілкуванні з дорослими, але і при спілкуванні з однолітками.

2.  Вітатися зі знайомими при зустрічі і прощатися. Контакт очей, посмішка, ввічливе вітання – обов’язкова частина етикету. Без слів вітання і прощання неможливо побудувати ввічливі взаємини. Навчіть дитину цим основам.

3.  Не чіпати чужі речі. Якщо дитина хоче взяти чужу іграшку, вона має запитати дозволу у господаря. Також привчите дитину спокійно сприймати відмову.

4.  Не скупитися. Привчайте дитину ділитися іграшками, солодощами, якщо він грає (їсть) у колективі. При цьому потрібно зробити так, щоб дитина ділилася не на шкоду собі.

5.  Не казати про людей погано в їх присутності. Діти повинні розуміти, що негарно висміювати фізичні недоліки інших людей, а також принижувати своїх однолітків.

З ранніх років привчайте дитину до ввічливості.

Як спонукати бажання до спілкування у дітей з різними характерами:

Сором’язлива дитина

ü Розширюйте коло її знайомств.

ü Запрошуйте знайомих дітей у гості.

ü Не намагайтеся зробити самі все за дитину.

ü Залучайте її до завдань, де вона має сама запитати щось, дати, взяти.

ü Постарайтеся прищепити малюкові впевненість у собі і у своїх силах.

Конфліктна дитина

ü Стримуйте дитину у прагненні «влаштувати бурю».

ü Не потрібно звинувачувати іншу дитину, а свого виправдовувати.

ü Після того, що сталося інциденту поговоріть зі своєю дитиною, вкажіть на неправильні вчинки.

ü Не завжди потрібно втручатися у конфлікти. Бувають такі ситуації, коли діти самі повинні навчитися поступитися один одному.

Неспокійна дитина

ü Не потурайте всім примхам малюка, проте не позбавляйте його повністю свободи дій.

ü Показуйте хороший приклад власним стриманим поводженням.

ü Не дайте дитині відчути себе забутим, у той же самий час навчіть її розуміти, що не завжди вона має знаходитися у центрі уваги.

Замкнута дитина

ü Покажіть приклад активного спілкування на своєму досвіді. Нехай дитина бачить, що спілкуватися з іншими – це здорово, весело.

ü Запрошуйте до себе гостей, заводите нові знайомства з дітьми.

ü Розкажіть малюкові, що спілкування приносить багато цікавого і корисного.

Щоб дитину брали у коло друзів, вона має вміти спілкуватися [1].

Поради батькам щодо розвитку творчих здібностей дитини

ü Визнавайте раніше не визнані або невикористані можливості дитини.

ü Шануйте бажання дитини працювати самостійно.

ü Вмійте утримуватися від втручання у процес творчої діяльності сина або дочки.

ü Давайте дитині свободу вибору сфери застосування сил і методів досягнення цілі.

ü Створюйте умови для конкретного втілення творчих ідей дитини.

ü Заохочуйте участь дитини у груповому творчому процесі.

ü Заохочуйте роботу над проектами, запропонованими самою дитиною.

ü Уникайте тиску на дитину, створюйте вільну від обмежень обстановку.

ü Схвалюйте результати діяльності сина або дочки в якійсь одній сфері з метою спонукати бажання випробувати себе в інших видах діяльності.

ü Підкреслюйте позитивне значення індивідуальних особливостей вашої дитини.

ü Шануйте потенційні можливості дитини, якщо вона у чому-небудь відстає.

ü Демонструйте свій ентузіазм у якійсь сфері діяльності.

ü Підтримуйте своїм авторитетом дитину, за висловлення відмінної від інших думки, якщо через це дитина відчуває тиск із боку своїх однолітків.

ü Допомагайте знаходити дитині в її фантазіях зв'язок із реальним світом.

ü Одержуйте максимальну користь із її хобі, конкретних захоплень та індивідуальних схильностей.

ü Виявляйте терпиме ставлення (принаймні тимчасово) до можливого безладдя у зв'язку з творчою роботою дитини.

ü Заохочуйте максимальну включеність дитини у спільну творчу діяльність із дітьми старшими від неї.

ü Постійно переконуйте дитину, що Ви для неї є однодумцем, а не супротивником.

ü Проаналізуйте, чи дійсно Ви підтримуєте та спрямовуєте розвиток здібностей Вашої дитини [1].

Список використаних джерел:

1.  Психолог у НУШ: радісно та впевнено руш! Путівник психолога в Новій українській школі/ Заг. ред. Є.В.Афоніна, О.О. Заріцький, Н.В. Міщенко. – Краматорськ: Витоки, 2018.- 250с.
2. Психолого-педагогічний супровід навчання батьків майбутніх першокласників: початкова школа ХХІ сторіччя  // Розкажіть онуку. – 2010. – № 3. – С. 6-23.

Рекомендації батькам

щодо профілактики посттравматичних стресових розладів у дітей

(за матеріалами книги Соціально-педагогічна та психологічна робота з дітьми у конфліктний та постконфліктний період : [метод. рек.] / авт. кол.: Н. П. Бочкор, Є. В. Дубровська, О. В.Залеська та ін. ; [упор.: Н. В. Лунченко, Л. Л. Сідєльнік]. – К. : МЖПЦ «Ла Страда-Україна», 2014. – 84 с.

Саме підтримка, яку надають дитині протягом і після неприємних або травматичних подій батьки, родичі та дорослі друзі сім’ї, є вирішальним чинником у подоланні негативних наслідків травматичного стресу в дітей. Прислухаючись до того, що відбувається, батьки можуть знайти шляхи допомогти дитині впоратися зі своїми почуттями.

Якщо батьки можуть бути разом з дітьми, дітям набагато легше. Дорослі, які можуть говорити з дітьми про події і сприймати їх почуття, допомагають дітям пережити травматичний стрес з меншими втратами.

Загальні рекомендації для батьків, які живуть на кризових територіях у стані соціальної та політичної напруги:

 

Потурбуємось про тіло:

1.     намагайтесь якомога менше змінювати звичний ритм життя дитини;

2.     побільше сну, відпочинку, позитивних вражень;

3.     організуйте можливість дитині для «розрядки» напруги – заняття спортом, танцями, рухливі ігри; 

4.     харчування – може бути частим і маленькими порціями, не примушуйте дитину їсти, якщо вона не має апетиту. Харчування може бути легким і корисним (фрукти, овочі, соки);

5.     дитині (і вам також) необхідно побільше пити (вода, солодкий чай, 

6.     не відмовляйте дитині у солодкому. Неміцний чай із цукром, цукерка, чашка какао викликають позитивні емоції, почуття безпеки та стимулюють роботу мозку;

7.     не бійтесь зайвий раз обійняти, погладити дитину, потримати її за руку, зробити масаж або покласти руку на плече. Позитивні тілесні контакти дуже корисні для зняття напруги;

8.     теплий душ або ванна також допоможуть зняти зайву напругу.

Потурбуємось про емоційну стабільність:

•  не потрібно без особливих причин водити дитину в місця масового скупчення людей. Це може підвищити її тривогу. При відвідуванні таких місць необхідна обов’язкова присутність поруч СПОКІЙНОГО дорослого. Поясніть дитині, куди і навіщо ви йдете;

•  не варто дозволяти дитині на самоті дивитися телевізійні новини. Взагалі, чим менше теленовин із місць страшних подій побачить дитина, тим краще.  У будь-якому разі, навіть якщо ваша дитина – підліток, вона потребує пояснення вашого ставлення до подій;

•  створіть атмосферу безпеки (обіймайте дитину якомога частіше, розмовляйте з нею, приймайте участь в її іграх);

•  подивіться разом з дитиною «хороші» фотографії – це дозволить звернутися до приємних образів з минулого, послабить неприємні спогади;

•  читайте книжки – оповідання і казки, де описуються сюжети подолання страху героями;

•  якщо дитина відчуває тривогу або страх, ви можете забезпечити для неї свою спокійну присутність, ненав’язливий фізичний контакт (обійняти, взяти за руку), тепло ( укрити, дати теплий чай). Важливо говорити, що ви – поруч, що все добре, вона у безпеці;

•  якщо дитина особливо «не слухається», виявляє надмірну активність, з незрозумілих причин кричить або сміється, – постарайтеся не відповідати агресивно. Можливо, рухова активність допомагає дитині впоратися зі стресом. «Супроводжуйте» її в русі (будьте поруч), намагаючись поступово знижувати темп. Можна спробувати ввести рамки – запропонувати рухливу гру «за правилами». Або переключити на активність, де є правила (бігати наввипередки, «битися» подушками, м’яти і рвати папір і ін.);

•  дитині можуть снитися кошмарні сновидіння. Підтримайте її, вислухайте і заспокойте, переконайте, що в цьому немає нічого страшного;

•  дайте дитині зрозуміти: ви всерйоз ставитеся до її переживань і ви знали інших дітей, які теж через це пройшли («Я знаю одного сміливого хлопчика, з яким теж таке трапилося»);

•  поговоріть з дитиною про ті почуття, яких вона зазнала або відчуває. Ви можете сказати, що багато людей відчували тривогу, страх, гнів, безпорадність. І що ці почуття – нормальні. Розмову про почуття можна супроводжувати малюванням на вільну тему або ліпленням. А потім обговорити – що намальовано, що це означає, яким буде розвиток сюжету, як далі житиме персонаж, як йому допомогти і т.п.;

•  зведіть розмову про подію з опису деталей на почуття.

Подбаємо про осмислення подій:

•  Будь-яка, навіть маленька дитина, потребує пояснення того, що відбувається. Для неї важливо знати, чому батьки тривожаться, сердяться, горюють. Що відбувається в сім’ї, в місті. Постарайтеся пояснити це коротко (4–5 фраз) і спокійно. 

•  Розмовляйте з дитиною про події, що відбулися, стільки, скільки їй потрібно. Не варто говорити: «Тобі це не зрозуміти», «Зрозумієш, коли виростеш», «Я не можу тобі пояснити». Завжди є що сказати. Постарайтеся, щоб ваші фрази були зрозумілими і не лякали дитину. 

•  У будь-якій розмові про події, що відбулися, необхідно час від часу нагадувати дитині, що зараз ситуація більш стабільна, що дорослі знають (або вирішують), що робити. Що дитині є на кого покластися, поруч є дорослі турботливі люди. 

•  Також можна сказати, що зараз багато фахівців думають про те, як допомогти людям у переживанні складних почуттів. Що багато людей – разом. І навіть у найскладнішій ситуації є ті, хто зможуть допомогти дитині. 

•  Не можна дозволяти дитині стати тираном. Тому не виконуйте будь-які її бажання з почуття жалю. 

 

Особлива важливість гри:

•  зараз, як ніколи, для дитини важливо АКТИВНО ГРАТИСЯ. Можливо, дитина буде будувати барикади, грати в «Війну», «бендерівці» і «майданівців», військових. Інсценувати бійки, стрілянину, поранення, смерті. Ці ігри можуть спричинити безлад в вашій квартирі, але допоможуть знизити напругу дитині;

•  вагому роль можуть зіграти ігри на відреагування агресії. Дитина може «озброюватися», нападати або захищатися, бути пораненою або «убитою» в грі. Усе це є нормальним способом дитини впоратися зі стресом. Можна запропонувати дитині «битву» подушками, повітряними кульками та ін. Також добре м’яти тісто, глину, пластилін і ліпити фігурки;

•  заохочуйте ігри дитини з піском, водою, глиною (допоможіть їй винести назовні свої переживання у формі образів);

•  велику роль серед ігор можуть зайняти ігри «в лікарню». Це також є нормальним і сприяє подоланню стресу. 

Реагування дитини на травматичний стрес зазвичай нормалізується протягом місяця. Робота психіки над травматичним стресом позитивно завершується, не переходячи у формування посттравматичного стресового розладу. ЯКЩО РЕАКЦІЇ ДИТИНИ, НА ВАШУ ДУМКУ, є надмірними або незрозумілими ВАМ, якщо ІГРИ АБО СИМПТОМИ повторюються БЕЗ ОСОБЛИВИХ ЗМІН, ЯКЩО ВИ турбуєтесь – зверніться за консультацією до психолога або психотерапевта. 

Практичний психолог Яновська В.М.

Якщо дитина опинилась в ситуації, що в її сприйнятті (і/чи в реальності) є вкрай небезпечною, близьким дорослим в найближчий час необхідно надати таку допомогу дитині:

1.  Відвести дитину з місця події та створити для неї максимально комфортне і безпечне середовище: зігріти (теплий одяг, ковдра, грілка тощо), дати теплий солодкий чай (якщо можливо, з лимоном), створити тишу, вимкнути яскраве світло. Говорити із дитиною спокійним голосом, запевняючи, що ви поруч,  все гаразд і дитина в безпеці, що «все минулося».

2.  Пояснити дитині, що трапилась дуже неприємна подія. Якщо в дитини є поранення, слід пояснити, що саме трапилось і запевнити в тому, що буде надана необхідна лікарська допомога.  Впевняти, що ви поруч і знаєте, що слід робити в такій ситуації.

3.  Слід просити дитину описати кімнату або інше місце, де вона зараз знаходиться. Запитати, чи вона вже зігрілась, чи теплий чай. Називати дитину по імені, називати інших близьких людей, які є поруч («подивися, тут є твій тато, твоя бабуся, вони поруч, все гаразд»). Намагатися дивитися дитині в очі, тримати за руку або легенько обіймати.  Якщо дитина не опирається, обійняти її та робити «колихальні» рухи (як колишуть малу дитину). 

4.  Через деякий час дитина може почати тремтіти або рухатись, махати руками, кричати, бігати, плакати. Таке збудження є нормальним через деякий короткий період (від декількох хвилин до декількох годин) після травмуючої події. У цей період важливо не докоряти дитині і не стримувати її, а супроводжувати, тим самим дати змогу для розряду негативної енергії, що накопичилася під час травматичного стресу.  Варто бути уважними, бо в цей час дитина може не контролювати себе і наражатися на небезпеку.  

5.  Слід дозволяти дитині плакати і виражати сильні почуття, проте запевняти, що все буде гаразд («так, ти сильно налякався/налякаляся, проте все буде добре»). Важливо надати дитині якомога більше підтримки, проте говорити небагато і простими словами: «Я поряд», «Все буде добре», «Ти в безпеці», «Мама вже їде до тебе» тощо. Також можна говорити дитині, що вона сильна і в неї все вийде. 

6.  У наступні за травматичними подіями дні дитина може потребувати підвищеної уваги та спокою. Вірогідно, вона буде дратівливою, вимогливою, нестриманою. Або, навпаки, здаватися боязкою та ховатися. Вона може злитися на вас або на себе. Або робити вигляд, що «нічого не сталося». Можуть спостерігатися порушення сну (утруднення засинання, нічні пробудження, кошмарні сновидіння). Можуть спостерігатися одноманітні рухи або дії, повторюватися малюнки або ігри (в тій чи іншій мірі пов’язані із пережитою подією).  У цей період важливо заспокоювати дитину, перемежовувати розмови про подію, що трапилася, іншими розмовами або іншою діяльністю, що має бути приємною. 

7.  Щодо почуття страху, то важливо запевняти дитину в тому, що боятися – це природно. Що сміливі люди – також бояться. Проте їм вдається впоратися із власним страхом. І що дитина також смілива, сильна і обов’язково впорається.  

8.  Через деякий час дитина захоче зрозуміти сенс того, що відбулося. Можуть виникнути питання захищеності, справедливості, провини – чиєїсь і власної. Не залишайте дитину на самоті. Якщо почуття власної провини досить сильні або виникають питання про відсутність сенсу життя після травми, – це привід звернутися до психотерапевта. Дитину необхідно зорієнтувати в тих діях, що мають відбутися (лікування, процедури, похорон тощо).  Важливо, щоб дитину підтримувала близька доросла людина, яка сама не є постраждалою. 

9.  У цей час дитина потребує розмов і відповідей на запитання. Також доцільними будуть спільні ігри, малювання, ліплення, прогулянки. Питання, які ставитиме дорослий щодо смислу гри або малюнка, допоможуть їй зорієнтуватися в тому, що сталося, та знайти нові смисли.  

10. Дитина може гратися в одну і ту саму гру. Можливо, ця гра якимось чином буде пов’язана з травмуючою подією.  Дитина в такий спосіб хоче опанувати ситуацію і, можливо, вийти з неї в кращий спосіб. Буде добре, якщо ви допоможете їй у цьому.

Важливо:

1.     Заручитися підтримкою близьких і рідних. Важливо, щоб в оточенні дитини були люди, що не постраждали. 

2.     Намагатися зберегти режим дитини, забезпечити нормальний сон та харчування, достатність пиття, оберігати дитину від додаткових стресів.

3.     Менше таємниць і натяків (вони ще більш лякають дитину).

4.     Відповідати на запитання дитини поступово і доступно. На одне запитання – одна відповідь. Коли дитина її опанує, вона зможе поставити наступне питання.

5.     Підтримувати надію на краще.

6.     Бути готовими до «нечемної», «дивної», «агресивної» поведінки дитини. 

7.     НЕ казати: «забудь це», «викинь з голови» – це прямий шлях до формування постстресових розладів.

8.     Не залишати дитину наодинці із своїми переживаннями, проте і не докучати їй.

9.     Ні в якому разі не соромити дитину і не винуватити в тому, що сталося або в поведінці після травмуючої події.
•  Бути готовими раз за разом обговорювати ті самі речі.

10. Заручитися самим надією на те, що травму можливо пережити.

11. Пам’ятати, що частині дітей з різних причин не вдається  упоратися із наслідками травматичного стресу самостійно, і вони потребують професійної допомоги.

12. У разі ВАШОГО ХВИЛЮВАННЯ за стан дитини або тривалості незвичної поведінки дитини БІЛЬШЕ МІСЯЦЯ – ЗВЕРНУТИСЯ по допомогу  ДО ПСИХОЛОГА або ПСИХОТЕРАПЕВТА.

 

Практичний психолог Яновська В.М.

 

 

Практичні рекомендації для батьків:

Як допомогти дитині після травматичної події

У дитинстві багато хто з нас переживає різні травматичні події. На дитину впливають і події, в яких вона не брав безпосередньої участі. Так, наприклад, перегляд телевізійного репортажу з місця терористичного акту також може чинити на нього тяжке, гнітюче враження та викликати посттравматичні симптоми. Діти можуть відчувати власну незахищеність та безпорадність у світі, який їм не зовсім зрозумілий. Наслідки такого впливу включають страх, нічні кошмари, регресивну поведінку (наприклад, дитина, яка давно ходить у туалет, може мочитися в ліжко) або часті прояви агресії.

Реакція дитини на травматичну подію залежить від цілого ряду факторів: вік, характер, ступінь тяжкості та близькості до дитини травматичної події, а також рівень підтримки від членів сім'ї та друзів. Саме підтримка, що виходить від батьків під час та після травми, є основним фактором її успішного подолання. Більшість дітей приходить до тями після травматичної події без професійної допомоги психологів, лише завдяки підтримці близьких. Тому дуже важливо, щоб ви уважно стежили за проявом у дитини будь-яких симптомів пригніченості та стресу і завжди були поруч із ним у цей скрутний час.

Нижче наведено ряд практичних рекомендацій, які допоможуть вам та вашій дитині впоратися з кризовою ситуацією.

• Слідкуйте за своєю реакцією на те, що сталося – Діти виробляють власну модель поведінки, спостерігаючи за дорослими, які відіграють важливу роль у їхньому житті (батьки, вчителі). Тому намагайтеся зберігати спокій і вселяти його дитині, наскільки це можливо. Можливо, для цього ви захочете поділитися своїми думками та почуттями з друзями або членами сім'ї, а лише потім розпочати розмову з дитиною.

• Приділяйте дитині більше уваги – Чуйність та увага з вашого боку дозволять дитині висловити свої думки та відчути власну захищеність, особливо у важких ситуаціях. Якщо дитина хоче поговорити з вами про свої почуття, заохочуйте її до розмови. Виявіть розуміння того, що він вам скаже, і поясніть, що такі почуття, як страх, гнів і вина, є цілком нормальною реакцією на "ненормальні" події.

• Розмовляйте з дитиною зрозумілою їй мовою – Будь-яка інформація має бути розказана дитині відповідно до її віку та рівня розвитку. Надлишок відомостей може заплутати маленьких дітей та викликати в них нові страхи та почуття незахищеності. З іншого боку, додаткова інформація допоможе дитині правильно зрозуміти, що насправді відбувається. Важливо заохочувати дитину до розмови, але якщо вона цього не хоче, ніколи не наполягайте. У жодному разі не слід повідомляти дитині різні необґрунтовані чутки та неправильну інформацію про події.

• Обмежте доступ дитини до засобів масової інформації – Намагайтеся убезпечити дитину від перегляду фотографій та прямих репортажів з місця трагічних подій, наприклад, терористичних актів. Це особливо важливо для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Часто батьки настільки захоплені драматичними подіями, які транслюються по телевізору, що не думають про те, що ці події можуть бачити і їхні маленькі діти. Подібні перегляди є причиною нічних жахів або важких думок у дітей.

• Намагайтеся підтримувати звичайний порядок життя, переконайте дитину в тому, що вона у повній безпеці – Поговоріть з дитиною про те, як слід уникати травматичних чи стресових ситуацій у майбутньому. Це зміцнить у ньому відчуття безпеки та можливості керувати своїм життям. Підтримка звичайного способу життя дуже переконливо діє на дитину і є для неї чітким, що не вимагає слів доказом власної безпеки та стабільності.

• Уважно стежте за проявом будь-яких ознак стресу – Якщо дитина грає в ігри, які знову і знову відтворюють подію, що відбулася, або скаржиться на "страшні сни", ні в якому разі не слід цього пропускати. Подібні моделі поведінки нормальні відразу після травми і допомагають дитині впоратися з нею. Однак, якщо через місяць вони не зникли, а лише посилилися, подумайте про те, чи варто звернутися за професійною допомогою.

• Будьте особливо уважні і чутливі до підлітків, які демонструють симптоми стресу – Якщо підлітки говорять або думають про самогубство, вживають наркотики, погано їдять або погано сплять або демонструють спалахи гніву, цього в жодному разі не можна пропустити. Подібними симптомами слід зайнятися негайно, оскільки вони не проходять власними силами, без професійного лікування.

• Не забувайте про власний душевний стан – Оскільки ви є головним джерелом допомоги та підтримки дитини, ви повинні дбати про себе. Спілкуйтеся з сім'єю та друзями, ділитесь своїми почуттями та переживаннями з іншими дорослими.

 

Дитяча психіка під час війни: перша допомога, усунення небажаних наслідків

❗️Відчуття тривоги, страху і пригнічення під час таких невизначених часів як війна, є невідворотними.

 

Діти в залежності від віку по різному реагують на стрес та кризову ситуацію. 

🔰• Діти 0-3 років: у цьому віці діти відчувають дратівливість, плачуть, можуть проявляти надокучливу або агресивну поведінку та боятися незрозумілих звуків, криків, різких рухів і потребують фізичної близькості батьків.

 

Психіатри звертають увагу, що практично у всіх дітей, особливо молодших, зараз спостерігається певний регрес – діти капризують, не виконують домовленості, втрачають деякі навички, спостерігається порушення сну, коли діти вночі скрикують, проявляють страх. Якщо дитина так реагує, то у неї з психікою все гаразд. Дитина об’єктивно реагує на ситуацію, і батькам не треба лякатися такої поведінки дітей. У маленьких дітей дуже гнучка психіка, яка витісняє елементи страху.

 

✅Допомога дорослого. Насамперед потрібно забезпечити присутність батьків та їхній тактильний контакт. Тримайте дітей у теплі і безпеці. Тримайте їх подалі від гучного шуму і хаосу. Частіше обіймайте і притискайте їх до себе. По можливості дотримуйтесь графіку годування і сну. Говоріть спокійним та лагідним голосом.

 

🔰• Діти 4–6 років: часто відчувають безпорадність та безсилля, страх розлуки, у своїх іграх можуть відбивати аспекти ситуації, відмовлятися визнавати ситуацію та заглиблюватися в себе й не бажати спілкуватися з однолітками та дорослими. 

 

✅Допомога дорослого. Діти потребують, насамперед, безпеки, тому батькам слід заспокоїти дитину. Приділяйте дітям більше часу та уваги. Постійно нагадуйте їм, що вони знаходяться в безпеці. Поясніть, що вони не винні у події, що сталася. Намагайтеся не розлучати дітей з тими, хто піклується про них: з братами, сестрами та близькими. По можливості виконуйте звичні процедури і дотримуйтесь режиму. Простими словами, відповідайте на питання про те, що сталося, без страшних подробиць. Дозвольте дітям триматися поруч з дорослими, якщо їм страшно і вони чіпляються за дорослих. Будьте терплячими з дітьми, які повертаються до поведінки, притаманної більш молодшому віку, наприклад, смокчуть палець або мочаться в ліжко. По можливості створіть умови для ігор і відпочинку. Якщо дорослий поранений, перебуває у вкрай пригніченому стані або за іншої причини не може піклуватися про свою дитину, постарайтеся допомогти йому організувати догляд за дітьми. Тримайте дітей та їх близьких разом і не дозволяйте розлучати їх. Наприклад, якщо дорослого відвезли, щоб надати йому медичну допомогу, спробуйте відправити з ним дітей або докладно запишіть інформацію про те, куди його відправляють, щоб діти змогли зустрітися з ним.

 

🔰• Діти 7–10 років: можуть відчувати провину, неспроможність, злість, фантазії, у яких дитина бачить себе «рятувальником», «зацикленість» на подробицях події. Дитина боїться втратити звичне та боїться смерті, досить добре розуміє загрозу, може переживати страх і думає про майбутнє. 

 

✅Допомога дорослого. Батькам потрібно обговорювати з дитиною події та переживання і за можливості забезпечити їй безпеку та звичний спосіб життя (ігри, спілкування з друзями тощо).

 

🔰• Діти 11–13 років: відчувають дратівливість, страх, депресію, можуть поводитися агресивно та не приймати правила. Вони бояться втратити життя, близьких, будинок, звичний спосіб життя. У цьому віці діти розуміють, що відбувається, прогнозують майбутнє, але мінімальний власний досвід викликає тривожність. 

 

✅Допомога дорослого. Батькам можна відкрито говорити про свої переживання, страхи та допомагати дітям відтворювати соціальні зв’язки. Приділяйте дітям час та увагу. Допоможіть їм займатися звичними справами. Поясніть, що сталося і що відбувається зараз. Дозвольте їм сумувати, не чекайте, що вони виявляться сильнішими. Вислухайте їх міркування і страхи без засуджень і оцінок. Чітко визначте правила поведінки і поясніть, чого чекаєте від них. Запитайте, чого вони побоюються, підтримайте їх, обговоріть, як краще вчинити, щоб залишитися неушкодженим.

Заохочуйте їх прагнення приносити користь оточуючим, і надавайте таку можливість.

Також майте на увазі, що діти часто збираються навколо місця події і можуть стати свідками жахливих подій, навіть якщо вони або їх батьки або піклувальники безпосередньо не постраждали. У хаосі кризи дорослі часто поглинені своїми турботами і не можуть уважно стежити за тим, чим зайняті діти, що вони бачать або чують. Постарайтеся захистити дітей від трагічних дій або розповідей очевидців.

 

🔰• Діти 14–18 років: проявляють небезпечну поведінку, можливі спроби самогубства, реакції, що нагадують реакції дорослих. Бояться втратити себе, своє місце, життя, близьких. Можуть радикально сприймати ситуацію, адже підліток тільки стає на ноги, а звичний світ зруйнувався. 

 

✅ Допомога дорослого. У цьому віці дорослим важливо не заохочувати підлітка брати на себе роль дорослого. З підлітком слід ділитися досвідом, розмовляти, допомагати знизити емоційне напруження, дати можливість бути природним зі своїми переживаннями.

 

Матеріали використані із сторінки ДНУ «ІМЗО»