Додаток
до листа Мінсоцполітики від 25.09.2014 № 48/56/235-14
Підготовлено
в межах виконання Проекту «Підтримка реформи соціального сектору в Україні»,
який впроваджується Програмою розвитку ООН в Україні. Думки, під загальною
редакцією Іванової О.Л., упорядників: д. мед. н. Пінчук І.Я., д.мед.н. проф.
Хаустової О.О., к.психолог.н. Степанової Н.М., Чайки А.В., Пінчук А.О.
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
ГРС
– гостра реакція на стрес
ГСР
– гострий стресовий розлад
МОЗ
України – Міністерство охорони здоров’я України
МСП
– Міністерство соціальної політики України
НС
— надзвичайна ситуація
ПТСР
– посттравматичний стресовий розлад
ППД
– перша психологічна допомога
ВСТУП
На
жаль, надзвичайні ситуації є частиною нашого повсякденного життя. У світі
відбуваються різні трагічні події: війни, стихійні лиха, аварії, пожежі і
міжособистісне насильство. Переміщеними можуть бути окремі люди, сім'ї і цілі
спільноти. Люди втрачають будинки, близьких, виявляються відірваними від сім'ї
і звичного оточення або стають свідками насильства, руйнувань і
смерті.
Згідно
з оцінками дослідників, наприклад у США у 60% осіб за життя буде щонайменше
одна така подія, три травматичні події і більше – у 17% чоловіків і 13% жінок
(Friedman, 2006). Звісно, в «гарячих точках» земної кулі частота таких подій
значно вища – у таких країнах, як Алжир, Камбоджа, Ірак вона оцінюється у 92%.
Українська статистика на сьогодні відсутня – можна собі лише уявити, скільки
подій, що носили «масово травматичний характер», випало на історію України
бодай за останнє століття та спричинені ними психосоціальні травми: голодомор,
війна, репресії, Чорнобиль, Майдан, збройні конфлікти, переміщення населення.
Такі
події у тій чи іншій мірі впливають на кожного, проте спектр можливих реакцій і
емоцій вельми широкий. Багато хто відчуває себе враженим, вибитим з
колії або не розуміє, що відбувається. Люди відчувають страх або тривогу,
можуть впасти в заціпеніння або апатію. Деякі проявляють слабкі реакції,
інші – важчі. Проте можливості пристосування (психологічні, фізіологічні,
соціальні) до таких умов рано чи пізно вичерпуються, що сприяє зростанню
посттравматичних стресових розладів (ПТСР). На те, як реагує людина,
впливає безліч факторів, у тому числі: характер і тяжкість пережитої
події; перенесені травмуючі події в минулому; наявність сторонньої
підтримки в житті; фізичне здоров'я; наявність у людини або в його родині
розладів психічного здоров’я (у тому числі в минулому); культурні корені і
традиції; вік. У кожного є свої сили і можливості, які допомагають
впоратися з життєвими проблемами. Разом з цим, як показує досвід, люди,
які вважають, що їм надали хорошу соціальну підтримку, після кризи краще
справляються з труднощами, ніж ті, хто вважає, що їм допомогли недостатньо.
Тому так важливо надання коректної першої допомоги у надзвичайних ситуаціях.
У цих методичних рекомендаціях розглянуто питання
надання першої допомоги переміщеному населенню. Розв’язання проблем із
психотравмою полягає не тільки у розвитку в Україні системи соціального
захисту, мережі закладів, що опікуються питаннями охорони психічного здоров’я
та навчанням фахівців методам діагностики та психокорекції, але й у роботі в
суспільстві над зміною вкорінених стереотипів. Людям важливо більше знати
про психологічну травму, посттравматичний синдром і шляхи надання першої
допомоги, бо, на жаль, травма є частиною життя.
Сумні
події нашого життя також пробуджують найкращі людські ресурси, зокрема ресурси
співчуття, підтримки, взаємодопомоги. Посилення громадського, волонтерського
руху є тому підтвердженням.
Саму
тому ці рекомендації можуть бути корисними не лише для широкого кола фахівців,
залучених до надання допомоги постраждалому населенню, таких як соціальні
працівники, лікарі, тощо, але і для широкої аудиторії – волонтерів, небайдужих
людей, готових прийти на допомогу.
ЧАСТИНА 1.
НАДАННЯ ПЕРШОЇ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ
ЩО
ТАКЕ ПЕРША ПСИХОЛОГІЧНА ДОПОМОГА
Перша психологічна допомога (ППД) – це сукупність заходів
загальнолюдської підтримки та практичної допомоги ближнім, які відчувають
страждання і потребу.
ППДможе
надативати не лише професійний психолог, а й інший спеціаліст, людина, яка
знайома з правилами надання ППД.
ППД
– це не професійне психологічне консультування, оскільки не передбачає
детального обговорення, аналізу чи встановлення хронології та суті
подій, які викликали стан дистресу.
ППД
включає:
·
ненав'язливе надання практичної допомоги та підтримки;
·
оцінку потреб і проблем;
·
надання допомоги у задоволенні нагальних потреб (наприклад, таких як
їжа, вода, інформація);
·
вміння вислуховувати людей, але не примушуючи їх говорити;
·
вміння втішити і допомогти людині заспокоїтися;
·
надання допомоги в отриманні інформації, встановленні зв'язку з
відповідними службами і структурами соціальної підтримки;
·
захист від подальшої шкоди.
Завдання ППД:
ü
формувати відчуття безпеки, зв'язку з іншими людьми, спокою і надії;
ü
сприяти доступу до соціальної, фізичної та емоційної підтримки;
ü
зміцнювати віру в можливість допомогти собі та оточуючим.
Хто потребує ППД?
ППД
призначена для людей, які знаходяться в стані дистресу в результаті щойно
пережитого або поточної важкої кризової події. Таку допомогу надають
як дорослим, так і дітям.
Однак не
кожна людина, яка пережила кризову подію, потребує ППД або прагне її
отримати. Не можна нав'язувати допомогу тим, хто її не бажає,
але завжди треба бути з тими, хто, можливо, захоче отримати
підтримку.
Бувають
ситуації, коли люди потребують серйознішої допомоги, ніж ППД. Ті,
які надають ППД, мають розуміти межі власних можливостей і звертатися за
допомогою до професіоналів – медичних працівників, психологів,
представників соціальних служб, органів місцевого самоврядування або
громадських організацій присутніх на місці події.
|
Стани, при яких недостатньо лише надання ППД
та у яких людина
потребує негайної професійноїдопомоги:
·
важкі травми, що загрожують життю та
вимагають екстренної медичної допомоги;
·
зміни в психічному стані, який не дозволяє
особам самостійно піклуватися про себе або про своїх дітей;
·
стан, у якому людина може заподіяти шкоду собі;
·
стан, у якому людини може заподіяти шкоду іншим.
|
ЯК
НАДАВАТИ ППД
Коли надавати ППД?
Хоча
люди можуть потребувати допомоги та підтримки протягом тривалого часу
після кризової події, ППД призначена для підтримки тих, хто щойно від неї
постраждав. Можна надати ППД, коли вперше встановлюєш контакт з
людьми, які перебувають у стані дистресу. Зазвичай це відбувається
під час або відразу після події, але іноді – через кілька днів або тижнів,
в залежності від того, як довго тривала подія і на скільки травмуючою вона
була.
Де надавати ППД?
ППД
можна надавати у будь-якому порівняно безпечному місці – безпосередньо на
місці події, якщо мова йде про окремий нещасний випадок, або в місцях
надання допомоги постраждалим, наприклад, в медичних установах, притулках
і таборах переселенців, школах, пунктах розподілу гуманітарної допомоги. Бажано
намагатися надавати ППД там, де є можливість поговорити з людиною без
перешкод з боку оточуючих.
Принципи надання ППД
Взявши на себе функцію допомоги людям,
що переживають трагічну подію, важливо поважати їх гідність та захищати їх
безпеку. Усі працівники та установи, які беруть участь у наданні
гуманітарної допомоги, в тому числі ППД, повинні дотримуватися наступних
принципів:
|
Захищати:
|
|
Безпеку
|
- Уникати дій, які можуть поставити людей під загрозу подальших
травмуючих впливів.
- Робити все можливе для того щоб забезпечити безпеку
дорослих і дітей, яким надається допомога, захистити їх від
фізичної та психологічної травми.
|
|
Гідність
|
- Ставитися до людей з повагою, згідно загальноприйнятих культурних і
соціальних норм.
|
|
Права
|
- Переконатися, що допомога надається справедливо, без дискримінації.
- Допомагати людям відстоювати свої права і отримувати необхідну
підтримку.
- Діяти в інтересах кожного потерпілого, який потребує допомоги.
|
Етичні правила надання ППД
Пропонуються наступні етичні правила
«потрібно» і «не потрібно», які допоможуть уникнути заподіяння людям подальшої
шкоди, надати максимально можливу допомогу.
|
ПОТРІБНО
|
НЕ ПОТРІБНО
|
|
Бути чесним і гідним довіри
|
Зловживати своїм становищем при наданні допомоги людини, яка
постраждала
|
|
Поважати право людини самостійно приймати рішення
|
Просити у людини гроші або послуги за надання допомоги
|
|
Усвідомити і відкинути власні упередження і забобони
|
Давати неправдиві обіцянки чи повідомляти недостовірні відомості
|
|
Чітко дати людині зрозуміти, що, навіть, якщо вона відмовляться від
допомоги зараз, вона може звернутися за нею згодом
|
Перебільшувати свої знання та навички
|
|
Дотримуватися конфіденційності і не допускати необгрунтованого
поширення отриманих від людини анкетних даних
|
Нав'язувати свою допомогу, вести себе настирливо і нахабно
|
|
Враховувати особливості культури, віку та статі особи
|
Примушувати людину розповідати про те, що з нею сталося
|
|
|
Поширювати отримані відомості особистого характеру
|
|
|
Давати оцінки вчинків і переживань людини
|
У
кризових ситуаціях серед постраждалого населення часто виявляються люди
різних культурних традицій, включаючи національні меншини або інші групи,
що піддаються ризику маргіналізації. Національна культура визначає,
як треба ставитися до людей і що прийнято, а що не прийнято говорити і
робити. Наприклад, в деяких культурах не прийнято ділитися почуттями з
будь-ким, крім членів сім'ї, або жінкам дозволено говорити тільки з
жінками, або необхідно одягатися певним чином, покривати голову і т. ін. Не
виключено, що доведеться працювати з людьми, чиє походження і виховання
відрізняється від тих, хто надає допомогу. Надаючи допомогу важливо
ставитися із розумінням до різних культурних традицій і вірувань.
Взаємодія та координація в ході надання ППД
ППД
є одним із низки заходів у відповідь на надзвичайні події. Коли
постраждалих сотні і тисячі, застосовуються різні заходи реагування:
пошуково-рятувальні операції, надання екстренної медичної допомоги,
забезпечення притулку, роздача харчів, заходи щодо розшуку членів сімей і
захисту дітей. Часто співробітникам гуманітарних організацій і
волонтерам нелегко дізнатися, яка допомога надається і де саме. Це
стосується і випадків масових лих і подій в місцях, де відсутня
інфраструктура медико-санітарних та інших служб. Необхідно дізнатися, які
послуги і допомога надаються постраждалим, повідомити ці відомості людям,
яким допомагають і порадити їм, куди звертатися.
Надаючи
допомогу в кризовій ситуації, бажано:
·
слідувати вказівкам відповідних органів, керуватися відомими заходами
з ліквідації кризової ситуації;
·
знати які заходи реагування приймаються і які є ресурси для надання
допомоги нужденним;
·
не заважати проведенню пошуково-рятувальних операцій і роботі
медичного персоналу;
·
чітко уявляти власні функції та їх межі.
Щоб
надавати ППД, не обов'язково мати кваліфікацію психолога або фахівця з
соціальних питань. Однак при наданні допомоги людям в кризових
ситуаціях, рекомендується працювати через відповідні компетентні
організації або громадські групи. Діючи самостійно, можна піддати
себе ризику, дії можуть негативно вплинути на координацію заходів, а
переміщені особи можуть не отримати належної допомоги.
Рекомендації тим, хто надає ППД
Хоча
допомога надається іншим, пережите в кризовій ситуації може негативно
вплинути і на того, хто надає цю допомогу. Відповідальне надання допомоги також
означає турботу про власне здоров'я і благополуччя. Необхідно перш
за все берегти себе, щоб краще піклуватися про інших. Якщо працює
команда, важливо знати й поцікавтися самопочуттям усіх членів команди,
запевнитися що той, хто надає допомогу, фізично і емоційно взмозі
допомогти іншим.
Ефективне спілкування
Важливо знати як і вміти спілкуватися з людиною, яка
знаходиться в стані дистресу. Люди, які пережили кризову подію,
можуть перебувати в пригніченому стані, відчувати тривогу або
сум'яття. Деякі звинувачують себе у тому, що сталося. Зберігаючи
спокій і проявляючи розуміння, треба допомагати людині пережити
стресс, відчути себе в безпеці, відчути, що її захищають, розуміють,
поважають і піклуються про неї належним чином. Люди, що пережили
стресову ситуацію, можливо, захочуть розповісти, що з ними сталося. Вислухати
чиюсь розповідь – це вже велика підтримка. Однак важливо не
примушувати людей розповідати про пережите. Деякі
люди не хочуть говорити про те, що сталося, або про свої особисті
обставини. При цьому для них може бути важливо, щоб хтось просто був
поруч, нехай і мовчки. Треба сказати їм, що підтримка буде
поблизу, якщо вони захочуть поговорити, або запропонувати їм практичну
допомогу, наприклад, їжу або склянку води. Не можна казати
занадто багато, треба надати людині побути в тиші. Можливість трохи
помовчати дасть людині перепочинок і може підштовхнути її поділитися з
кимось своїми переживаннями, якщо вона того забажає.
Важливо вміти слухати людей, щоб
зрозуміти становище, в яке вони потрапили, їхні потреби, щоб допомогти їм
заспокоїтися і надати необхідну допомогу. Коли розмовляєте з людиною,
важливо слухати: очима, демонструючи пильну увагу; вухами, щоб дійсно почути, що
саме турбує людину; серцем, із співчуттям і повагою.
Звертаючись
до людей, які, можливо, потребують підтримки:
·
Звертайтеся з повагою і відповідно до їх культури.
·
Представтеся: скажіть своє ім'я та організацію.
·
Запитайте, чи потребують вони допомоги, якої саме.
·
По можливості, знайдіть безпечне і тихе місце для розмови.
·
Створіть елементарні комфортні умови (наприклад, дайте води).
·
Намагайтеся забезпечити безпеку потерпілого: виведіть людину з місця,
де їй загрожує безпосередня небезпека, якщо це можна зробити без ризику;
спробуйте захистити людину від зайвої уваги, захищаючи її право на приватне
життя і гідність; якщо людина пригнічена, спробуйте не залишати її
наодинці.
·
Вислуховуйте людей і спробуйте їх заспокоїти.
·
Будьте поруч.
·
Не змушуйте людей розповідати про пережите.
·
Уважно вислухайте, якщо люди все ж захочуть поговорити про те, що
сталося.
·
Якщо людина пережила сильний стрес спробуйте її заспокоїти і
переконайтеся, що вона не буде перебувати на самоті.
·
Підтримуйте зоровий контакт з людиною під час розмови.
|
ПОТРІБНО робити і говорити
|
НЕ ПОТРІБНО робити і говорити
|
|
Знайти для розмови тихе місце, де ніщо не буде відволікати
|
Змушувати людину розповідати, що з нею відбулося і відбувається
|
|
Поважати конфіденційність і по можливості не розголошувати
повідомлені особисті відомості про людину
|
Перебивати, квапити співрозмовника (наприклад, не треба дивитися на
годинник чи говорити занадто швидко)
|
|
Бути поруч з людиною, але дотримуватися необхідної дистанції з
урахуванням її віку, статі та культури
|
Торкатися людини, якщо немає впевненості, чи це є прийнятним в її
культурному середовищі
|
|
Показувати, що уважно слухаєте співрозмовника, наприклад, киваючи
головою або вимовляючи короткі підтверджуючі репліки
|
Давати оцінку діям людини
|
|
Бути терплячим і спокійним
|
Казати «Ви не повинні себе так відчувати» або «Ви повинні радіти, що
вижили»
|
|
Надавати фактичну інформацію, якщо вона існує. Чесно казати,
про що знаєте, а чого не знаєте: «Я не знаю, але спробую для
вас дізнатися»
|
Вигадувати того, чого не знаєте
|
|
Надавати інформацію так, щоб її легко було зрозуміти простими словами
|
Використовувати спеціальні терміни
|
|
Висловлювати співчуття, коли люди говорять про свої почуття,
перенесену втрату або важливі події (втрата будинку, смерть близької
людини та т.ін.): «Яке нещастя! Я розумію, як вам важко»
|
Давати обіцянки чи запевнення, у виконання яких Ви невпевнені
|
|
Відзначити зусилля людини, спрямовані на самостійний вихід із
важкої ситуації
|
Переказувати співрозмовнику розповіді, почуті від інших
|
|
Дати людині можливість помовчати у разі необхідності
|
Казати про власні труднощі
|
|
|
Думати і діяти так, немов зобов'язані розв’язати за іншого всі його
проблеми
|
|
|
Позбавляти людину віри у власні сили і здатність
самостійно подбати про себе
|
|
|
Казати про людей, використовуючи негативні епітети (приміром,
називати їх «божевільними»)
|
Якщо
у людини виникає відчуття нереальності того, що відбувається, відірваності від
оточення, тоді для відновлення контакту з навколишнім середовищем і
самовладання, попросіть її: впертися ногами в підлогу; допоможіть їй поплескати
пальцями або руками по своїх колінах; зверніть її увагу на будь-які нейтральні
предмети, які оточують її навколо, і вона може побачити, почути чи помацати;
попросіть розповісти, що вона бачить і чує; попросіть її зосередитися на своєму
диханні і дихати повільно.
Оперативні правила ППД: дивитися, слухати,
направляти
Три
основних оперативних правила надання першої психологічної допомоги
– дивитися, слухати і направляти. Ці правила допомагають
оцінити кризову ситуацію, забезпечити власну безпеку на місці події,
знайти підхід до переміщеного населення, зрозуміти його потреби і
спрямувати туди, де можна отримати практичну допомогу та інформацію.
1. ДИВИТИСЯ: необхідно перевіряти умоВи безпеки, з’ясовувати, чи є навколо люди,
які дійсно потребують задоволення основних життєвих потреб; перевірити, чи
є навколо люди в стані важкого дистресу.
2. СЛУХАТИ: необхідно звертатися до людей, які можуть потребувати підтримки; з’ясовувати,
у чому саме вони мають потребу і що їх турбує; вислухати їх і
намагатися заспокоїти.
3. НАПРАВЛЯТИ: люди, що пережили травмуючу подію, нерідко відчувають себе
незахищеними, відрізаними від світу або безпорадними. Їх повсякденне життя
руйнується, вони більше не отримують звичної підтримки або раптово опиняються в
стресових умовах. Направити людей туди, де їм нададуть практичну допомогу, -
одна з основних цілей ППД. ППД – найчастіше одноразове втручання, і Ви можете
знаходитися поряд з людиною лише короткий час. Для подальшого відновлення слід
спонукати людей застосувати власні вміння справлятися з життєвою ситуацією.
Допоможіть людям надати раду собі самостійно і відновити контроль над
ситуацією.
ЗАВЕРШЕННЯ
НАДАННЯ ДОПОМОГИ
Те,
коли і як припиняється надання допомоги, залежатиме від умов кризи, від
ролі та функцій того, хто таку допомогу надає, і від потреб людей, яким Ви
допомагаєте. Треба покладатися на свою оцінку ситуації, потреб людей, якими Ви
опікуєтесь і власних потреб. При необхідності треба говорити людям, що Ви
завершуєте надання допомоги, а якщо хтось інший буде допомагати їм з цього
моменту, познайомити їх з новою людиною. Якщо Ви направили людей до інших
служб, треба пояснити, чого слід чекати, і переконатися, що у нього є необхідна
інформація для підтримки подальшого зв'язку. Незалежно від того, яким був Ваш
досвід спілкування з людиною, важливо попрощатися на позитивній ноті, побажавши
їй благополуччя.
ЧАСТИНА 2.
ЗАГАЛЬНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ПОВЕДІНКИ ПРИ
НАДАННІ ПЕРШОЇ ДОПОМОГИВ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ
Надзвичайна ситуація –
це стан на певній території, що склався в результаті військових дій,
катастрофи, аварії, небезпечного природного явища, іншого лиха. При
надзвичайній ситуації суттєво порушуються умови життєдіяльності людей, вона
несе загрозу їх життю і здоров'ю.
АЛГОРИТМ ПЕРШИХ ДІЙ У НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ
1.
Огляньте місце події й переконайтеся, що може загрожувати Вам, а потім -
що може загрожувати потерпілим.
2.
Огляньте потерпілих й спробуйте зрозуміти, чи є загроза їх життю. Якщо
так, то від чого людина може померти прямо зараз.
3.
Викличте фахівців (медиків, співробітників Державної служби надзвичайних
ситуацій тощо).
4.
Залишайтеся з потерпілим до приїзду фахівців, намагаючись зберегти або
поліпшити його стан доступними методами.
Не
починайте діяти одразу. Визначте, яка допомога (крім психологічної) потрібна,
хто найбільше потребує допомоги. Дізнайтеся імена людей, які потребують
допомоги.
Представтеся,
хто Ви і які функції виконуєте ( «Я - соціальний працівник», «Я – волонтер», «Я
- лікар», «Я допомогаю постраждалим»). Людині може надати надію вже Ваша
присутність. Скажіть, чим Ви можете допомогти, поясніть що допомога скоро
прибуде, що Ви про це подбали.
Важливо
відновити процес життєдіяльності людини: попросіть подихати в певному ритмі
(наприклад: «Вдихніть, трохи затримайте дихання, видихніть». «Дихайте! - Вдих
... видих ... вдих ... видих». «Дихайте разом зі мною»). Встановіть контакт очима,
словами (наприклад: «Ви мене чуєте?»). заспокоїти простими словами (наприклад:
«Я разом з Вами». «Спробуємо разом», «Тут вже спокійно»).
Важливо
відновити орієнтацію в поточній дійсності. Запитайте про те, що людина чує,
бачить, де знаходиться. Якщо людина не зовсім орієнтується, поінформуйте
(коротко, точно) про місце, час, ситуацію (наприклад, «Тут багато народу - це
площа. Був вибух. Ви злякалися» - Ваша мова проста, однозначна,
спокійна). Потім відновіть ланцюжок пам'яті: запитайте, що пам'ятає до,
що - після події: «Як все почалося? Що Ви робили?».
Обережно
встановіть тілесний контакт з потерпілим: візьміть за руку або
поплескайте по плечу. Торкатися до голови або іншим частинам тіла не
рекомендується. Займіть положення на тому ж рівні, що й потерпілий. Не
повертайтеся до потерпілого спиною. Дитину можна трохи обійняти.
Ніколи
не звинувачуйте людей. Уникайте будь-яких слів, які можуть викликати почуття
провини.
Не
давайте хибних надій і неправдивих обіцянок. Розкажіть, які заходи потрібно
вжити людині для отримання допомоги в її випадку.
Дайте
людині повірити в її власну компетентність. Дайте їй доручення, з яким вона
впорається (наприклад, одягнути куртку, скласти речі в сумку). Використовуйте
це, щоб вона переконалася у власних здібностях, щоб у неї виникло почуття
самоконтролю: «Вам вже доводилося долати труднощі, правда? Ось і зараз
подолаєте»
Дайте
людині виговоритися. Слухайте її активно, будьте уважні до її почуттів і думок.
Переказуйте позитивне.
Скажіть
людині, що Ви залишитеся з нею. У разі необхідності її покинути, знайдіть того,
хто може опікуватися нею і проінструктуйте щодо подальших дій.
Залучайте
інших людей до надання допомоги. Інструктуйте їх і давайте їм прості доручення.
Намагайтеся
захистити людину від зайвої уваги і розпитувань. Можна відгородити від цікавих,
наприклад, давши їм доручення: «Пройдіть, будь ласка, і подивіться, чи немає
тих, кому потрібна допомога, підтримка; допоможіть їм».
У
кризовій ситуації людина завжди знаходиться в стані психічного збудження. Це
нормально. Поведінка такої людини не повинна Вас лякати, дратувати або
дивувати. Її стан, вчинки, емоції – це нормальна реакція на ненормальні
обставини.
Не
надавайте психологічну допомогу, якщо Ви до цього не готові, не хочете
(неприємно або інші причини). Знайдіть того, хто може це зробити. Дотримуйтеся
принципу «Не нашкодь»! Обмежтеся лише співчуттям і якнайшвидше зверніться по
допомогу до фахівця (психотерапевта, психіатра, психолога).
ЧАСТИНА 3.
СТРАТЕГІЯ НАДАННЯ ДОПОМОГИ В ЕКСТРЕМАЛЬНИХ СИТУАЦІЯХ
Екстремальна ситуація - це ситуація, що виходить за межі звичного
способу життя даної конкретної людини.
|
ТИПОВІ ПОТРЕБИ ПЕРЕМІЩЕНОГО НАСЕЛЕННЯ
·
Базові потреби, такі як притулок, їжа, вода та
санітарні зручності.
·
Медична допомога при травмах або
хронічних захворюваннях.
·
Ясна і достовірна інформація про подію, про близьких
людей, і про доступні служби допомоги.
·
Спілкування з близькими, з друзями та отримання
соціальної підтримки.
·
Спеціальна підтримка, пов'язана з культурою та
релігією.
·
Можливість висловлювати свою думку і брати участь у
прийнятті важливих рішень.
|
І. ДОПОМОЖІТЬ
ЗАДОВОЛЬНИТИ ОСНОВНІ ПОТРЕБИ І ОТРИМАТИ ДОСТУП ДО СЛУЖБ ПІДТРИМКИ
·
відразу ж після кризовоої події постарайтеся допомогти
постраждалим задовольнити їх першочергові потреби, такі як їжа, вода,
притулок і санітарні зручності;
·
дізнайтеся, що конкретно необхідно: медична допомога, одяг
або пристосування для годування немовлят (соски, пляшечки), - і
постарайтеся направити їх туди, де вони можуть отримати доступну допомогу;
·
переконайтеся, що вразливі люди не залишилися поза увагою;
·
якщо обіцяли простежити за виконанням побажань людей, виконуйте свою
обіцянку.
ІІ. ДОПОМОЖІТЬ
ВПОРАТИСЯ З ПРОБЛЕМАМИ
Людей,
які перебувають у стані дистресу, переповнюють тривоги і
страхи. Допоможіть їм визначити, проаналізувати та задовольнити їх
нагальні, першочергові потреби. Наприклад, попросіть людину подумати про
те, що їй потрібно саме зараз, а що можна відкласти на потім. Можливість
вирішити хоча б частину питань дає людині відчуття контролю над ситуацією
і зміцнює її здатність впоратися з ситуацією. Задля цього:
·
допоможіть людині згадати тих людей, які здатні допомогти їй в
ситуації, що склалася (наприклад, друзів або родичів);
·
дайте людині практичні поради щодо задоволення її потреб (наприклад,
поясніть, як зареєструватися, щоб отримати гуманітарну допомогу);
·
попросіть людину згадати, як вона справлялася з важкими ситуаціями в
минулому, і переконайте її, що вона зможе впоратися і з цією ситуацією;
·
запитайте, що допомагає людині відчувати себе впевненіше і порадьте їй
використовувати позитивні способи подолання стресу і уникати негативних.
ІІІ. НАДАЙТЕ
ІНФОРМАЦІЮ
Люди,
які пережили кризову ситуацію, мають отримати точну інформацію про те, що
трапилося; про своїх близьких; про власну безпеку; про свої
права; про те, як і де можна отримати допомогу.
Відразу
ж після кризової події отримати точну інформацію буває
складно. При можливості бажано зробити наступне:
·
дізнайтеся, де і коли можна отримати достовірну інформацію і останні
новини;
·
намагайтеся отримувати свіжу інформацію про ситуацію на даний
момент, відомості щодо безпеки, про надання допомоги, а також про
місцезнаходження і стан зниклих або поранених;
·
переконайтеся, що людям повідомляють про те, що відбувається, і про те,
які дії плануються;
·
якщо на місці надається допомога (медична, з розшуку родичів,
надається дах, роздають продукти харчування), переконайтеся, що люди
знають про це і можуть її отримати;
·
повідомте людям, де вони отримають допомогу або безпосередньо
зв'яжіть їх з відповідними службами.
Коли
повідомляєте людям інформацію, вкажіть її джерело і поясніть, на скільки вона є
надійною. Необхідно говорити тільки те, що знаєте, - нічого не
вигадуючи і не даючи помилкових запевнень. Необхідно користуватися
простими і точними формулюваннями і повторювати інформацію, щоб
переконатися, що люди чули і зрозуміли її. Надаючи інформацію, треба пам'ятати
про те, що якщо Ви або інші не зможуть забезпечити очікувану допомогу, то
потерпілі можуть бути розчарованими та виплеснути на Вас свій гнів. У
таких ситуаціях важливо зберігати спокій і проявляти розуміння.
IV. ДОПОМОЖІТЬ
ЗВ'ЯЗАТИСЯ З БЛИЗЬКИМИ АБО ЗІ СЛУЖБОЮ СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ
Як
показує досвід, люди, які вважають, що їм надали хорошу
соціальну підтримку, після кризи краще справляються з труднощами, ніж ті,
хто вважає, що їм допомогли недостатньо. Тому надати допомогу людям,
зв'язатися з близькими і зі службою соціальної підтримки - це важлива
частина надання першої психологічної допомоги. Важливо допомогти
членам сім'ї триматися разом, а дітям не розлучатися з батьками та
близькими. Також потрібно допомогти переміщеному населенню зв'язатися з
друзями та родичами, які можуть їх підтримати, наприклад дати можливість
зателефонувати. Якщо зі слів людини стає зрозуміло, що їй могла
б допомогти молитва, релігійний обряд або підтримка з боку священнослужителів,
треба сприяти їм у цьому.
Шукайте
серед переміщеного населення тих, хто, найвірогідніше, потребує
особливої турботи і захисту.
ХТО,
ЗАЗВИЧАЙ, ПОТРЕБУЄ ОСОБЛИВОЇ УВАГИ В ЕКСТРИМАЛЬНІЙ СИТУАЦІІ
Діти, у тому числі підлітки
Дітям
та підліткам, які розлучилися зі своїми батьками або піклувальниками, в
першу чергу потребують турботи з боку оточуючих і допомоги в задоволенні
основних життєвих потреб. Вони особливо потребують захисту від
насильства та експлуатації.
Кризові
події руйнують звичний світ дітей та підлітків, який складається
зі знайомих і близьких людей, звичного середовища перебування і
життєвого устрою, що давали їм відчуття власної безпеки. Діти,
які постраждали від кризи, схильні до ризику сексуального насильства,
жорстокого поводження та експлуатації, що частіше зустрічаються під час
хаотичної обстановки при масштабних кризових ситуаціях.
Упродовж
останніх десятиліть досвід травматизації у ранньому дитинстві перебуває у
фокусі інтенсивних наукових досліджень, і на сьогодні відомо доволі багато про
негативний вплив травматизації на психологічний розвиток дитини та на
формування центральної нервової системи. Досвід хронічної травматизації веде до
формування у дитини відчуття постійної загрози, що переводить її мозок у стан
постійного очікування на небезпеку. У разі розвитку травми джерелом небезпеки є
ті особи, до яких природно дитина повинна б мати прив’язаність, які б мали
задовольняти її емоційні та біологічні потреби, бути джерелом безпеки. Тому, як
не парадоксально, джерело безпеки стає водночас джерелом небезпеки, що веде до
формування дезорганізованої моделі прив’язаності. Поведінка дитини
дезорганізовується між полярно протилежними сприйняттями особи батьків: «я
боюся тебе/я прагну твоєї любові», «я потребую тебе/я ненавиджу тебе» тощо.
Такі
протилежні досвіди не можуть цілісно інтегруватися у головному мозку дитини –
відповідно психобіологічні системи мозку дитини так само дезорганізовуються, і
в психіці дитини починають співіснувати окремі «частки» її досвіду: частка, яка
уникає стосунків, і частка, яка прагне стосунків, частка, яка переживає злість,
і частка, яка переживає страх, частка, яка пам’ятає досвід скривдження, і
частка, яка нічого не пам’ятає і т. п. Таке розщеплення спостерігаються як у її
емоційному житті, так і в її пам’яті, поведінці, тілесному функціонуванні.
Повторний,
часто непередбачуваний характер травматичних подій веде до формування у дитини
«очікування на напад» – її тіло постійно «мобілізоване», у стані хронічного
стресу, концентрація гормонів стрессу (норадреналіну та глюкокортикоїдів) також
підвищена, що призводить до нейрогормональних порушень, дисрегуляції
біологічних функцій (сон, їжа, виділення тощо), пригнічення функцій імунної
системи, психосоматичних захворювань.
Пам’ять про травматичні події не може
належним чином організуватися, інтегруватися. Частини пам’яті можуть бути
«дисоційовані» – немов приховані за кулісами – і тоді має місце амнезієя, інші
частини пам’яті некеровані: вони можуть переживатися дитиною знову і знову. Коли
внутрішній світ дитини переповнений такими болючими спогадами, фрагментами
травматичної пам’яті, це немов жити у замку, в підземеллі якого живуть привиди,
які переслідують його господаря. Життя у такому «замку» стає дуже
дезорганізованим – керувати увагою, належним чином організовувати свою
поведінку відповідно до цілей стає дуже складно.
